Найчастіше діти вередують в період криз 1-го року, 3-х років та 7-ми років. Батьки мають мати особливу витримку, аби з цим впоратись.
Плакати - природно так само, як і сміятись. Інколи це просто необхідно для організму.
Загальновідомо, що сльози допомагають зняти напругу та заспокоїтись, якщо людина потрапила в стресову ситуацію. Саме сльози є одним із інструментів організму для стабілізації роботи нервової системи та її нормалізації.
Крім того, сльози сприяють виведенню шкідливих речовин з очей, стимулюють вироблення антибактеріальних речовин, що впливають на опір організму до інфекції.
Цікавий також і той факт, що саме під час активного плачу немовлята тренують легені.
Батькам важливо розуміти, що сльози для дитини мають болезаспокійливу дію. Тому не варто забороняти дитині плакати!
Для немовлят, які ще не вміють розмовляти, плач – це чи не єдиний спосіб розповісти батькам, що їх щось турбує. Часто в таких ситуаціях дитину достатньо просто обійняти. Саме в перші роки свого життя дитина особливо потребує розуміння, відчуття безпеки та турботливості про неї. У стресових ситуаціях батьківські претензії чи нервозність лише посилять роздратованість та відчай малюка.
Мають право та потребу плакати і дорослі діти. Претензії та зауваження батьків щодо емоцій дитини змусять приховати її свої істинні почуття та переживання. Те, що дитина навчиться стримувати плач у стресовій ситуації, зовсім не означає, що вона зможе перемогти сам стрес. Як наслідок - усі негативні емоції залишаться в собі і будуть травити організм, а в певний момент вирвуться на зовні і можуть, навіть, проявитись у серйозному захворюванні.
Батькам варто бути готовим і до того, що в справжній стресовій ситуації дитина може проявитись агресивно, затіявши істерику з криками, риданням, катулянням по підлозі, ламанням та розкиданням всього, що буде поруч. В таких випадках батькам варто проявити мужність, толерантність, терпіння та спробувати розтлумачити дитині суть проблеми, яка викликала такі емоції. Пріоритетно і корисно застосовувати такі інструменти діалогу з дитиною, як роз'яснення та різні способи домовитись про необхідне, а не просто авторитарна заборона чи вказівка, після яких залишається відчуття пригніченость та образи і дитина може замкнутись в собі до наступних істерик. Батьківська терплячість та повага до природних емоцій дитини сприяють міцній психіці та формуванню сильної особистості.
Діти, яким змалку заборонялось плакати, більш схильні до нервозності, складніше переживають стреси та в старшому віці частіше страждають на захворювання серця, мігрень, гіпертонію тощо.
Питання - «плакати чи ні» - не буде страшною проблемою, якщо з ним вчасно розібратись.
Інколи виключно реакція батьків та оточуючих на ситуацію провокує дитину плакати. Наприклад, при незначному падінні на прогулянці саме батьківська паніка і страх часто спонукають розплакатись дитину, яка взагалі могла би і не надати значення такій ситуції і захоплено продовжувати свою прогулянку.
Крім того, варто пам'ятати, що дитячі сльози не обов'язково «загодовувати» чи «присипляти»! Здебільшого, це стосується консервативних проявів старшого покоління, яке вважає, що плакати може лише дитина голодна або сонна. І тому, при найменших натяках на зміну настрою, прагнуть її чимось підгодувати або вкласти спати. Дитячий плач в ранньому віці, коли дитина ще не розмовляє, а здебільшого, як то кажуть, їсть і спить, справді є частою ознакою голоду чи потреби сну. Але варто пам’ятати і те, що дитячі сльози є нормальним проявом реального емоційного стану малюка та його настрою чи переживань!
Надмірна опіка у вихованні дитини може призвести до непотрібних негативних наслідків, розвинути в ній інфантильність та примхливість і не дати проявитись її лідерським якостям.
Не спішіть задобрити плач дитини виконуючи будь-які її захцянки. Це може стати причною постійних маніпуляцій Вами.
У вихованні дитини дуже важливо, щоб поведінка обох батьків була однаковою. Тому батькам потрібно обговорити та узгодити, як вони будуть діяти в «слізних ситуаціях» малечі.